Демодекоз — захворювання шкіри, що викликане паразитуванням кліща роду Demodex. Особливе місце ця патологія посідає у педіатрії, оскільки батьки часто плутають прояви демодекозу в дитячому віці з підлітковими вугрями та алергічними реакціями, що призводить до спроб самостійно вирішити проблему без досвідченого лікаря: з раціону дитини прибирають ймовірний алерген, безкінечно підбирають косметичні засоби для догляду за шкірою або просто чекають завершення гормональної перебудови. І хоча це захворювання, у порівнянні з дорослими, діагностується не часто, у немовлят і дітей молодшого шкільного віку може виявитися підшкірний кліщ з огляду на слабку імунну систему та високу чутливість до інфікування при тісному контакті з хворими людьми або тваринами, а у підлітків на тлі надмірного вироблення статевих гормонів та посиленої роботи сальних залоз.
Причини виникнення демодекозу
Збудник демодекозу – вугровий залозник – вважається умовно-патогенним мікроорганізмом. Мешкаючи у вушних раковинах, протоках сальних, мейбомієвих залоз і волосяних фолікулах людини, цей паразит активно харчується продуктами метаболізму залоз, ороговілим епітелієм, що провокує утворення пустул, папул, лусочок, кірок, лущення шкіри, випадіння вій.
Пусковим чинником виникнення демодекозної інфекції вважається порушення мікробіоценозу шкіри через перебудову нормального функціонування сальних залоз та переважання патогенних мікроорганізмів.
Demodex може виникнути у малюків та підлітків з хронічними персистентними інфекціями (наприклад, з хронічним тонзилітом, пієлонефритом, глистними інвазіями).
Більш схильні до захворювання діти, яким до лікування основної патології призначали препарати з імуносупресивним ефектом (топічні або системні кортикостероїди, цитостатики), застосовували променеву, таргетну, замісну ниркову терапію.
Висока ймовірність появи демодекозу у весняно-літній період при надмірному опроміненні сонячним світлом.
Діагностика демодекозу
Діагностика демодекозної інфекції може проводитися кількома методами. Найбільш простим із них вважається лабораторна діагностика. Сутність її полягає в екстракції волосяного фолікула з ураженої ділянки шкіри на предметне скло разом з 10% лугом. Після цього складається акарограма – підсумкова кількість кліщів на цій ділянці.
Іншим методом діагностики є поверхнева біопсія, або «скотч-проба». На покривне скло наноситься крапля клею цианокрилату. Після цього скло прикладають до ураженої ділянки шкіри на одну хвилину. При видаленні скла на ньому залишається шар епідермісу та вмісту сальної залози, що дозволяє візуалізувати наявних там кліщів при мікроскопії.
Більш інформативний метод – гістологічний. Для цього проводиться біопсія шкіри за допомогою скальпеля або спеціального трубчастого ножа (панч-біопсія). Отриманий матеріал для гістологічного аналізу фіксується формаліном протягом 24 годин і забарвлюється. Перевагою цього методу є можливість повноцінно візуалізувати сальну залозу та оточуючі її тканини. Однак цей метод більш травматичний.
У наш час використовуються такі неінвазивні методи діагностики, як дерматоскопія та оптична когерентна дермографія. З появою конфокального лазерного мікроскопа сканувальна мікроскопія стала найбільш інформативним методом, що дозволяє отримати об’ємне чотиривимірне зображення.
Підготовка:
Напередодні збору матеріалу не вмиватися, не використовувати креми та інші косметичні засоби протягом 2 діб.